24 вересня 2016 року

Публікації
Відбулася селекторна нарада, присвячена питанню розвитку служби крові в Україні

13.04.2009

За участі заступника міністра охорони здоров’я України Василя Лазоришинця відбулася селекторна нарада з питань розвитку служби крові України, інфекційної безпеки донорської крові та її компонентів. В обговоренні зазначених питань взяли участь директори департаментів МОЗ України, начальники управлінь охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; головні лікарі закладів служби крові – головні позаштатні спеціалісти зі спеціальності “трансфузіологія”; - головні позаштатні спеціалісти зі спеціальності “хірургія”; головні позаштатні спеціалісти зі спеціальності “акушерство і гінекологія”; науковці.

Василь Лазоришинець у вступному слові нагадав, що у березні 2008 року була проведена розширена нарада з питань служби крові, учасниками якої були заступники голів обласних державних адміністрацій, представники Верховної Ради України та Ради національної безпеки та оборони України. За результатами роботи був затверджений план заходів спільним наказом МОЗ та АМН України від 07.04.2008 р. № 186/16 “Про виконання рішення наради з питань розвитку служби крові в Україні“.

Заступник міністра піддав критиці виконання плану і зазначив, що із запланованих заходів, де виконавцями було визначено обласні управління охорони здоров’я, виконано лише 32%, і, переважно, це не найголовніші заходи (надання пропозицій щодо внесення змін до деяких нормативних документів, складання планів з Товариством Червоного Хреста з пропаганди донорства тощо). Але навіть за такої роботи рівень виконання в різних регіонах неоднаковий. Такі регіони, як АР Крим, Донецька, Чернівецька, Київська, Луганська області виконали по 12-14 пунктів заходів, а Одеська, Чернігівська, Івано-Франківська області - лише по 5 із 19 запланованих.

На селекторній нараді основним питанням обговорення була реорганізація структури та зміцнення матеріально-технічної бази Служби крові України. Результати інвентаризації Служби 2008 року засвідчили, що в Україні функціонує багаточисельна та розгалужена мережа закладів та підрозділів переливання крові - 61 Центр крові та СПК, з них 1 республіканська, 24 ОСПК, 29 МСПК, та 493 відділення трансфузіології лікувальних закладів, 74 – лікарні, які проводять заготівлю донорської крові та підпорядковані МОЗ України. Крім цього існує 6 відомчих закладів переливання крові (Міністерство оборони – 3, Укрзалізниця – 3).

Чисельність спеціалізованих закладів переливання крові та відповідних підрозділів лікувально-профілактичних закладів призводить до нераціонального використання навіть тих мізерних коштів, що виділяються на службу крові і не можуть забезпечити якість та інфекційну безпеку компонентів та препаратів крові.

Протягом останніх п'ятнадцяти років донорство в Україні переживає значний спад, що, насамперед, пов'язано зі складною соціально-економічною ситуацією, погіршенням демографічної ситуації, ліквідацією колишньої планової системи організації донорства, практично припиненням пропаганди донорства в засобах масової інформації, украй незадовільним фінансуванням закладів служби крові. Загальна кількість донорів в Україні за 15 років зменшилася більше, ніж у 2 рази. У зв'язку із загостренням проблеми інфекційної безпеки донорської крові в Україні щорічно відводяться від кроводачі біля 10% донорів і вибраковується більше 5% усієї заготовленої крові. Зростає кількість ВІЛ-інфікованих осіб серед кандидатів в донори. Тому трансфузії компонентів та препаратів донорської крові не можна вважати абсолютно безпечними, а проблема профілактики передачі гемотрансмісивних інфекцій вимагає свого вирішення.

В Україні сьогодні заготовлюється 9 мл. крові на одного жителя, в Європі - 15 мл. Із всієї заготовленої донорської крові 57% заготовлюється станціями та центрами служби крові, 41% - відділеннями трансфузіології, біля 2% заготовлюється лікарнями.

Сьогодні більшість відділень трансфузіології заготовляють, в середньому, 1,3 л крові на день. Вартість заготівлі 1 літра крові у них вдвічі вища, ніж на станціях переливання крові (накладні витрати по заготівлі крові від 1 безоплатного донора становлять біля 100 грн., у відділеннях трансфузіології – 200 грн.). Більшість відділень не укомплектована необхідним обладнанням для заготівлі та переробки крові. Понад 45% заготовленої у відділеннях трансфузіології еритроцитної маси не застосовується з лікувальною метою, а плазма відправляється на фракціонування. В Україні щорічно утилізується біля 40 тис. л. еритроцитної маси, яка, в основному, заготовлюється у відділеннях переливання крові ІV категорії, (якщо взяти середню ціну 250-300 грн. за 1 літр., то втрати становлять більше 10 млн. грн.).

Матеріально-технічна база більшості закладів служби крові є морально і фізично застарілою (зношеність основного устаткування в загальному становить понад 85%)! Що істотно стримує впровадження в практику сучасних світових і вітчизняних технологій по забезпеченню безпеки і ефективності гемотрансфузійної терапії? Це відсутність належної уваги до проблем служби крові регіональної влади.

Незадовільно впроваджуються в практику роботи служби крові ефективні апаратні методи заготівлі плазми і клітинних компонентів крові, що приводить до нераціонального використання і без того обмежених донорських ресурсів. Необхідно принципово змінити структуру донорства в Україні, перейти з донорства крові на донорство компонентів. Тільки таким чином ми зможемо збільшити заготівлю компонентів крові і в першу чергу плазми на 30-40%, а якщо взяти до уваги різницю в інтервалах між крово- та плазмодачами, то й більше. Завготівля компонентів крові дозволить також вирішити проблему невикористаних еритроцитів.

Аналіз діяльності служби крові свідчить, що переважна більшість утилізованих еритроцитів заготовлена районними відділеннями трансфузіології та лікарнями.

Василь Лазоришинець наголосив: “Викликає великий подив, що жителі Сумщини, Львівщини та Одещини потребують майже у чотири рази менше компонентів та препаратів крові, ніж Криму та Луганщини. Це свідчення недостанього розуміння важливості проблем служби крові управліннями охорони здоров'я та місцевою владою, на які Законом про місцеве самоврядування покладене завдання охорони здоров'я населення своїх областей”.

Особливу тривогу МОЗ викликає стан справ у Сумській області. Ця область роками знаходиться на останньому місці за всіма показниками: і по кількості донорів, і по заготівлі крові на одного мешканця, і по фінансуванню, і по застосуванню гемотрансфузійних засобів.

Вітчизняні препарати плазми крові, що виготовляються у напівкустарних умовах, програють у якості від зарубіжних і не можуть вважатися безпечними в плані передачі гемотрансмісивних інфекцій. Країна вимушена постійно здійснювати закупівлю високовартісних препаратів плазми крові за кордоном.

Відомо, що якість заготівлі та виробництва компонентів крові забезпечується, в першу чергу:

- централізацією організаційної структури служби крові та її управління в регіонах

- покращенням матеріально-технічної бази спеціалізованих закладів служби крові.

- станом підготовки фахівців служби крові

- впровадженням дієвих методів залучення населення до донорства, особливо сприянням та пільговим забезпеченням осіб, які систематично виконують донорські функції.

Зазначені напрямки спрямовані на стандартизацію технологічних процесів виробництва компонентів крові (контроль за дотримання ліцензійних умов).

Тому закономірним постає питання, яким чином може забезпечити ці вимоги та нести відповідальність районна лікарня з 1-2 посадами не фахівців в хірургічному відділенні, яке проводить заготівлю крові?

Державні інспектуючі органи при перевірці закладів служби крові відмічають численні порушення чинного законодавства та технології виробництва препаратів плазми крові майже у 50% закладів.

Директиви ЄС з питань служби крові, які МОЗ буде імплементувати в Україні, базуються на такому наріжному камені, як безпека і якість компонентів та препаратів донорської крові.

Предметом особливої уваги керівників і медичних працівників Служби крові України є інфекційна безпека донорської крові та її компонентів. Третім пунктом спільного наказу МОЗ та АМН України від 27.04.08 р. № 186/16 було завдання відновити функціонування Центру з питань інфекційної безпеки донорської крові, її компонентів та виготовлених з них препаратів, з метою проведення випробувань та моніторингу якості тест-систем. Як показав досвід (Чернігів) якість тест-систем за специфічністю та чутливістю повинна бути кращою. Головним гематологом-трансфізіологом підготовлено протокол випробувань якості та специфічності тест-систем. Разом з тим, в регіонах не проведена робота з випробувань.

Законом України передбачено, що обстеження донорів, заготівля крові та її компонентів знаходиться виключно в компетенції спеціалізованих закладів служби крові та відповідних підрозділів лікувально-профілактичних закладів та установ.

Як показує практика, заготівлею концентрату тромбоцитів для лікувальних потреб займається велика кількість фахівців. Це і гематологи, і онкологи, і хірурги, і терапевти. Обладнання для плазмацитаферезу, придбане за кошти державного бюджету (9 одиниць), тільки у 2008 році за різними медичними програмами, не потрапило в заклади служби крові.

На нараді було наголошено, що потрібно негайно припинити порушення чинного законодавства та навести відповідний порядок в організації заготівлі крові та її компонентів, і зосередити проведення цих високотехнологічних процедур тільки у спеціалізованих закладах служби крові. Це питання мають взяти під особистий контроль керівників охорони здоров’я в областях.

Пріоритетом при реформуванні галузі повинна стати централізація закладів служби крові в регіонах з метою створення керованої, самодостатньої структури, яка зможе гарантувати якість і безпеку заготовленої донорської крові, її компонентів та препаратів плазми крові в необхідних обсягах, опираючись на стандарти якості виробництва компонентів крові та препаратів плазми крові, що є характерною складовою служби крові розвинених країн.

Об’єднання регіональних закладів служби крові в єдиний центр надання трансфузійної допомоги хворим та потерпілим дозволить ефективно використовувати кадрові, матеріально-технічні та фінансові ресурси, мінімізувати виробничі витрати.

Структурні зміни, які необхідно провести - це жорстка централізація в регіонах, створення вертикалі управління службою крові, що забезпечить підняття на якісно вищий рівень надання трансфузійної допомоги хворим і дотримання стандартів якості і безпеки крові, її компонентів та препаратів плазми крові.

На регіональному рівні необхідно провести комплекс заходів з об’єднання підрозділів закладів охорони здоров’я та їх філій (окремих станцій переливання крові) в єдиний в регіоні Центр служби крові.

Відповідно до перспективної моделі реорганізації системи надання медичної допомоги на первинному і вторинному рівнях – функціонування відділення трансфузіології в кожному лікувальному закладі не завжди є доцільним, але організація донорства на цих рівнях повинна зберегтися, і покладається на головних лікарів лікувально-профілактичних закладів.

Малопотужні та нерентабельні підрозділи переливання крові повинні бути реорганізовані у відділи із зберігання компонентів та препаратів крові (банки крові) з метою забезпечення лікувально-профілактичних установ та закладів гемотрансфузійними засобами, організації проведення гемотрансфузійної терапії та профілактики посттрансфузійних ускладнень. На них також покладається обов’язок з організації “Дня донора” для виїзних бригад регіонального Центру служби крові.

Мета реорганізації служби крові України не є самоціль, а життєва необхідність. Вона дає значні економічні вигоди: взяття, переробка, зберігання та логістика донорської крові та її компонентів повинні зосередитися в регіональному спеціалізованому закладі служби крові.

Особливу увагу керівництво МОЗ звернуло на питання призначення керівників служби крові. Сьогодні, в деяких регіонах на посади керівників обласних закладів служби крові призначаються лікарі різних спеціальностей (навіть провізори), які не пропрацювали до призначення в службі крові ні одного дня. Згідно з відповідним наказом призначення на посади в регіонах не повинні проводитись без погодження з головними спеціалістами МОЗ, а ті, що призначені, повинні пройти співбесіду з Директором Департаменту розвитку медичної допомоги. Відповідальність за це несуть начальники обласних управлінь охорони здоров’я.

Фінанси. Зважаючи на те, що впродовж останніх років фінансування служби крові, які і всієї галузі, здійснювалось за залишковим принципом, стан матеріально-технічної бази досяг критичного рівня (85 % амортизації). Необхідно залучити всі ресурси на регіональному та державному рівні для покращення оснащення закладів служби крові України.

Фінансування закладів переливання крові регіонів у розрахунку на 1 жителя відрізняється у 2-3 рази (наприклад АР Крим 8,9 грн., а у Івано-Франківській 2,7), тому і заготівля крові на 1 жителя складає 19,5 мл та 6,2 мл відповідно.

Органами місцевого самоврядування не у повному обсязі виконується Закон України “Про донорство крові та її компонентів” перед донорами, в тому числі і Почесними донорами України. Наприклад, вони не забезпечуються визначеними чинним законодавством пільгами, зокрема зубним протезуванням, медикаментами за пільговими цінами та санаторними путівками.

На попередній нараді, враховуючи присутність заступників голів обласних державних адміністрацій, було запропоновано розглянути на відповідних сесіях Рад питання щодо оплати проїзду донорів із сільської місцевості до спеціалізованих закладів служби крові регіону, що є надзвичайно важливим для організації повторного тестування донорів, плазма крові яких знаходиться на карантинізації (180 діб) в обласному Центрі служби крові. Ці питання повинні знаходитись на постійному контролі керівників територіальних органів охорони здоров'я.

Заступник міністра охорони здоровя Василь Лазоришинець наголосив на низькій виконавчій дисципліні практично всіх управлінь охорони здоров’я та головних трансфузіологів в ході підготовки до проведення селекторної наради. Необхідна оперативна інформація надавалась невчасно, не в повному обсязі, тільки після неодноразових нагадувань. А такі області, як Полтавська, Одеська, Чернівецька, Київська станом на 30 березня взагалі не відправили визначеним порядком навіть річного звіту.

Першочергові завдання, які на сьогодні стоять перед всіма відповідальними службами як МОЗ, так і регіональних управлінь охорони здоров’я:

- вирішити питання щодо створення науково-практичного центру крові МОЗ;

- внести зміни щодо кадрового складу Координаційної Ради з трансфузіології при МОЗ України;

- вважати пріоритетним продовження реформування служби крові в регіонах шляхом централізації закладів служби крові з метою створення керованої, самодостатньої структури, яка зможе гарантувати якість і безпеку заготовленої донорської крові, її компонентів та препаратів плазми крові в необхідних обсягах, опираючись на стандарти якості їх виробництва;

- зміцнити матеріально-технічну базу установ та закладів переливання крові згідно табелів оснащення з урахуванням наявної інфраструктури служби крові регіону;

- малопотужні та нерентабельні підрозділи переливання крові реорганізувати у відділення із зберігання компонентів крові та препаратів плазми крові (банки крові). Відповідальність за організацію донорства, проведення гемотрансфузійної терапії та профілактики посттрансфузійних ускладнень покласти на відділення та керівників ЛПЗ;

- підготувати та подати у встановленому порядку до МОЗ України обсяги обов’язкового забезпечення потреб охорони здоров’я населення компонентами крові та препаратами плазми крові;

- відновити повноцінну роботу “Центру з питань інфекційної безпеки донорської крові, її компонентів та виготовлених з них препаратів” ДУ “Інститут патології крові та трансфузійної медицини АМН України” та забезпечити його необхідним лабораторним обладнанням, стандартними сироватками та тест системами;

- запровадити в установах та закладах служби крові методи кріоконсервування клітин крові, особливо рідкісних груп, стовбурових гемопоетичних клітин. Організувати регіональні банки клітин крові з довгостроковим терміном їх зберігання при помірно-низьких та ультранизьких температурах;

- щоквартально заслуховувати на апаратних нарадах МОЗ України звіти начальників управлінь охорони здоров’я облдержадміністрацій, щодо вжитих заходів з виконання Указів Президента України та реорганізації служби крові в регіоні;

- подати до Комітету Верховної Ради України у встановленому чинним законодавством порядку зміни та доповнення до Закону України “Про донорство крові та її компонентів”;

- розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо регламентації діяльності служби крові, стандартів якості та їх контролю відповідно до вимог ВООЗ та ЄС;

- затвердити створення Національного та регіональних реєстрів осіб, яким відмовлено у донорстві, та порядок його формування із забезпеченням конфіденційності інформації;

- рекомендувати Товариству Червоного Хреста України та іншим громадським організаціям розробити заходи з агітації та пропаганди донорства в Україні;

- підготувати проект “Концепції та програму розвитку служби крові та виробництва препаратів плазми крові на 2010-2014 рр.”;

- завершити роботу з впровадження в учбові плани вищих медичних навчальних закладів освіти ІІІ-ІV рівня акредитації курсу трансфузіології на факультетах післядипломної освіти для післядипломної підготовки лікарів з дисциплін: загальна практика та сімейна медицина, терапія, хірургія, акушерство та гінекологія, анестезіологія;

- розробити та подати на затвердження ліцензійні умови заготівлі та
переробки донорської крові (виготовлення компонентів та препаратів), умови їх зберігання та транспортування;

- головним спеціалістам за профілем внести зміни та доповнення до затверджених протоколів стандартів надання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги, при яких використовуються компоненти крові та препарати плазми крові.

Прес-служба МОЗ України


 Президент України  Верховна Рада України  Урядовий портал  Головна сторінка